БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Дата: 
07.04

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці здавна було одним з улюблених свят українського народу. Навіть “птах гнізда не звиває цього дня” – казали наші благочестиві предки. У цей день Діва Марія почула радісну звістку небесного посланця про те, що Вона обрана стати Матір’ю Спасителя світу. “Радуйся, Благодатна, – Привітав Її Ангел, і ці слова були по суті першим доброю, “благою” звісткою для людства після того, як воно порвало свій зв’язок з Богом у результаті гріхопадіння. З моменту явління Ангела Пречистій Діві починається нова, світла сторінка в житті людства.

Подія Благовіщення

Про явлення Ангела Гавриїла Діві Марії оповідає тільки один євангелист, святий Лука, в першому розділі свого Євангелія (див. Євангеліє від Луки, 1-й розділ, вірші 26-38).

Наведемо тут його розповідь з короткими поясненнями. У шостий місяць після зачаття Єлизаветою св. Іоанна Хрестителя Ангел Гавриїл, або Архангел, як прийнято його називати, (назва Архангел – вищий ангел) був посланий Богом у маловідоме галилейське містечко Назарет до діви Марії, що заручена з мужем на ім’я Йосип. Читачеві варто звернути на те, що євангелист Лука не говорить: “До діви, що вийшла заміж,” але до “зарученій з мужем” тому, що Діва Марія тільки формально, з точки зору закону, вважалася дружиною Йосипа, але не була його дружиною в дійсності. Давній переказ пояснює, чому це так вийшло. Ще до народження Марії, її батьки, тоді бездітні, Іоаким і Анна, дали обітницю, у разі народження у них дитини, присвятити її на служіння Богу. На старість Бог послав їм дочку, яку вони назвали Марією. Коли Марії минуло три роки, батьки віддали Її на виховання при Єрусалимському храмі. Живучи тут десять років у атмосфері молитви і богомислення, юна Марія так полум’яно полюбила Бога, що вже за власним бажанням вирішила повністю присвятити себе Йому і дала обіцянку не вступати в шлюб. Коли Марії виповнилося 14 років, Вона вже не могла залишатися при храмі, але повинна була або повернутися додому до батьків або вийти заміж. Однак, Її батьки вже померли за кілька років до цього. Первосвященик, знаючи про Її обітницю дівоцтва і бажаючи Їй допомогти здійснити Свій намір, формально заручив Марію пристарілому родичу, відомому своїм праведним життям – Йосипу. У той час Йосип був вдівцем і мав від першого шлюбу чимале сімейство. Жив він в Назареті, що знаходився в південній частині Галилеї, де працював теслею (Мт. 13:55-56). Так, добрий старець Йосип погодився опікуватися про свою юну племінницю. Обидва вони були нащадками царя Давида і чекали пришестя Месії.

Але повернемося до євангельського оповідання. З’явившись Діві Марії, Ангел Гавриїл привітав Її: “Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!” “Благодатна” означає здобувша особливу любов і ласку Божу. Явлення Ангела і його надзвичайні слова збентежили Марію, і Вона стала роздумувати про їх значення. Заспокоюючи Її, Ангел пророкує Марії про народження від Неї Сина, Який буде великий і Сином Всевишнього назветься. Господь дасть Йому престіл Його батька Давида, і Він запанує в домі Якова, і царюванню Його не буде кінця.

Древнє царство Давида, в якому Сам Бог висував царів, яке управлялося за законами Божими і всі форми громадянського життя якого були пройняті ідеєю служіння Богові, було чином прийдешнього Царства Божого. Головна особливість царства Давида полягала не в його цивільному устрої, але в його духовному ідеалі – як суспільства, що прагне жити з волі Божої. Після того, як царство Давида перестало існувати в результаті нашестя Навуходоносора за шістсот років до Р.Х., його ідеал продовжував надихати віруючих євреїв, що чекали пришестя Месії-Спасителя. До таких належали Діва Марія та Її батьки, старець Йосип, батьки Іоана Хрестителя, праведні Захарія і Єлизавета, старець Симеон Богоприємець, пророчиця Анна, вифлеємські пастухи і багато інших простих та віруючих євреїв. Пророки передбачали, що з пришестям Месії, царство Давида буде відновлено і перетвориться в Месіанське Царство. У нього увіллються віруючі люди з багатьох народів і воно стоятиме повіки (Дивись Ісая 42:1-12, 54:12-14, Іс. 2:2-3, Дан. 2:44, Дан. 7:13, Зах. 9:9-11).

Свята Марія, бажаючи залишитися Дівою, в подиві запитує Ангела: “Як це буде (що я стану Матір’ю), коли мужа не знаю?” Ангел заспокоює Її, пояснюючи, що Її обітницю не буде порушено, тому що Вона народить Сина надприродним чином, без чоловіка. Тут безсіменне зачаття вчинить Дух Святий, дією Якого “Сила Всевишнього осяє її”, тобто Сам Син Божий зійде в Її утробу. Пресвята Діва не зажадала від Ангела доказів, але сам Ангел Гавриїл, на підтвердження істинності своїх слів, вказав Їй на Єлизавету, що зачала пророка Іоанна Хрестителя в глибокій старості, по волі Божій. Адже для Бога немає нічого неможливого. Діва Марія, бачачи в усьому цьому волю Божу, смиренно відповіла: “Я раба Господня. Нехай буде мені по слову твоєму.”

Добровільна згода Діви Марії стати Матір’ю Месії був абсолютно необхідна для втілення Сина Божого, тому що Бог завжди оберігає дар свободи волі, яким Він наділив людину. Моральна свобода – це найцінніша властивість, яка вивищує нас над бездушною природою і над тваринним світом. Без неї ми були б чимось на зразок запрограмованих роботів, нездатних морально удосконалюватися. Будучи ж морально вільними, ми можемо духовно зростати, вдосконалюватися і, таким чином, уподібнюватися нашого Творця (На противагу Богу, диявол прагне позбавити людину богоподібної властивості волі; він намагається поневолити людину – спочатку морально, а потім і фізично). Таким чином, після вільної згоди Діви Марії Дух Святий осінив Її, і відбулася у цей момент найбільша таємниця, незбагненна, фактично, навіть ангелам: Невмістимий, неприступний і вічний Господь зійшов у дівочу утробу і, не спопеливши її, прийняв від неї людську природу, що складається з тіла і розумної душі. Подальший розвиток Плоду в дівочій утробі йшло за звичайними законам природи, і Діва носила в собі Немовлятко, до дня Його народження у Вифлеємі (З милості Божої, незбагненне Чудо втілення Сина Божого як би повторюється на кожній літургії, коли Дух Святий сходить на хліб і вино, що лежать на престолі, і перетворює їх у Тіло і Кров Христові. Так у таїнстві Причастя Господь Ісус Христос долучає нас Своєю Божественною природою).

Значення Благовіщення

У день явлення Архангела Гавриїла Діві Марії виповнилося древнє пророкування Ісаї про те, що Діва прийме в Своїй утробі і народить Сина, що Його назвуть Еммануїл, що значить з нами Бог (Іс. 7:14). У цей день Бог вселився у черево Діви і став людиною, щоб звільнити світ від гріха і влади диявола. Чудо зачаття передвічного Немовляти не можна збагнути; воно – таємниця благочестя, доступна тільки вірі (1 Тим. 3:16). У явленні Архангела Гавриїла Діві Марії Церква бачить “спасіння нашого початок” – тобто початок нашого спасіння. Благовіщення це – перший промінь ранкової зорі після довгої томливої ночі. У цей день наш світ приніс Богу свій кращий плід, найсвітліше, найчистіше, що він міг тільки створити – Пречисту Діву Марію. Господь прийняв цей дар людства і відповів на нього даром благодаті Святого Духа. У таємничій зустрічі занепалого людства з преблагим Богом, що сталася в чистому серці Діви Марії, вже чується перший неповторний радісний звук тієї ангельської пісні, яка, за умовами земного часу, змогла повністю пролунати на землі тільки через дев’ять місяців: “Слава в вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління” “Слава Богу” – несла в своєму серці Діва Марія і – “мир землі” за це обіцяв Їй Спаситель.

У обережності, з якою Діва Марія поставилася до привітання і обіцянки Ангела Гавриїла, святі отці Церкви бачать ознаку великої чесноти, що зветься “розважливістю” (або “міркуванням”). Протиставляють вони мудру обережність Діви Марії, легковір’ю Єви, яка необдумано послухалася поради диявола, який прийняв образ змія, і замість щастя знайшла горе.

Явлення Ангела Діві Марії обрамлено двома подіями: зачаттям Іоанна Предтечі та відвідуванням Пресв. Дівою Марією праведної Єлизавети. Під час цих відвідин, св. Іоанн Предтеча, ще не народжене шестимісячне утробне немовля, перший вітає Пречисту Діву своїми рухами в утробі Єлизавети. У цей момент удостоюється Святого Духа і праведна Єлизавета і вигукує: “Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого”, і потім додає – “і звідкіля мені це, що прийшла мати Господа мого до мене!” (Лк. 1:43). Тут праведна Єлизавета почала своє вітання тими ж словами, якими закінчив своє вітання Архангел Гавриїл. З цих привітальних слів створилася та дивовижна молитва, яку ми так часто чуємо в храмі: “Богородице Діво! Радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах і благословенний Плід лона твого. Тому що Ти породила Спаса душ і тіл наших.”

Стан розчулення, святої, небесної радості, в якій перебувала Діва Марія в день Благовіщення, відображене в іконі “Розчулення”. На ній Діва Марія – без Немовляти, зі схрещеними руками на грудях і зі словами навколо німба: “Радуйся Невісто Неневісна”. Перед цією іконою цілими днями і ночами молився на колінах преподобний Серафим Саровський, перед нею і помер.

Перше слово вітання Архангела Гавриїла було – “Радуйся”. І свято Благовіщення є перш за все свято тихої, небесної, радості! Радості з приводу примирення з Богом і повернутої на землю благодаті. Разом з тим, Благовіщення є свято торжества смирення, чистоти і цнотливості, свято непохитної віри у всемогутність Божу і безмежну Любов Бога до гинучої людини.

З цього свята, “початку нашого спасіння”, починається те джерело “живої води”, яке пізніше перетворюється в широку річку і, нарешті, в безмежне море новозавітних чудес, таїнств і Благодаті Св. Духа, якими Господь, “не мірою дає Духа”, так щедро напоїв спраглих правди! Благовіщення – свято шлюбу Неба і землі, коли блакитне небо спускається на землю і поєднується з нею. Благовіщення – “блакитне” свято! В очах віруючої людини в цей день всі голубіє, все стає чистіше й прозоріше. Небо стає ще блакитніше, глибинне. Голубіють повітря і води, що відображають безхмарне небо; голубіють перші квіти – проліски та фіалки; вночі – голубіють зірки. Голубіють і людські душі, стаючи здатними сприймати небесну музику цього чудового свята.

Приказка, яка стверджує, що на Благовіщення навіть пташка гнізда не звиває, алегорично закликає нас у цей день відкласти повсякденну суєту і спрямувати свої помисли до Неба, до радісного спілкування з Богом. За старовинним звичаєм у цей день відпускають на волю птахів на знак звільнення людської душі від гріха.