День народження Ліни Костенко

Вітаємо з Днем народження українську письменницю-шістедисятницю, поетесу - Ліну Костенко. Бажаємо здійснення найкращих задумів і щоб Ваша життєва мудрість і надалі допомагала плідно із повною віддачею працювати в ім`я розбудови України. Здоров`я Вам,Божого благословення, щастя, добра, затишку, миру і злагоди на довгі- довгі роки!

Костенко Ліна Василівна – українська поетеса, шістдесятниця, авторка віршованого роману “Маруся Чурай”, роману в прозі “Записки українського самашедшого”, десятків збірок віршів.

Закінчила Київський педагогічний інститут і Московський літературний інститут ім. О.М. Горького.

В епіцентрів художніх роздумів Ліни Костенко – людина і природа. Особливість творчості Ліни Костенко в тому, що вона завжди актуальна, і з часом значення її творчості зростає.

В творчості Ліни Костенко – вся вона, її принциповість, аполітичність, незламність духу. Ця жінка вже багато років залишається справжнім бійцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, так популярним серед письменників, а зброя її – її твори.

Як справжній митець, Ліна Василівна не подобається всім і кожному. Її різкі, але виважені висловлювання, критика влади і часте небажання спілкуватися з прихильниками і журналістами, обумовлені тим, що справжній творець має залишатися собою і нести своїми творами в світ ту правду, істину, яка є необхідними ліками для суспільства.

Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка за роман “Маруся Чурай”. За видану італійською мовою книжку «Інкрустації», в 1994 році Ліні Костенко нагороджено премією Франческа Петрарки. Таку премію отримують тільки видатні письменники сучасності, яких визначає Консорціум венеціанських видавців. У 1998 році Л. Костенко отримала медаль Святого Володимира від Світового конгресу українців. Ліна Василівна Костенко відмовилася від звання героя України.

В 60-і роки Ліна Костенко входила до групи письменників “шестидесятників”. За вільність думок і обмеження свободи слова в Радянському Союзі протягом довгого часу вірші Костенко не публікувалися. В ті роки її твори виходили в друк в Польщі, Чехословаччині. В Україні вірші Костенко публікувалися виключно в “самвидаві”. У 70-80 роки Л. Костенко підписала лист проти арешту української інтелігенції, брала участь в різних протестних заходах проти гонінь, написала публічного листа на захист В. Чорновола.

Книги Ліни Костенко «Маруся Чурай» (1979), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980) стали визначними скарбами української поезії.

У 2010 році вийшов у друк перший роман у прозі «Записки українського самашедшого». Майже 10 років Ліна Костенко присвятила написанню цього твору. В романі зображені часи Помаранчевої революції, президентства Л.Кучми. Головний герой роману – типовий представник тогочасної інтелігенції, програміст, що познайомився з дружиною під час “Революції на граніті”. Дружина головного героя – філолог, феміністка. В романі головний герой страждає від реалій свого часу: корупції, вседозволеності, свавілля влади. Водночас, другою сюжетною лінією проходять особисті стосунки з дружиною, що зіштовхнулися з кризою. Події Помаранчевої революції приходяться на кінець роману і наповнені оптимістичними нотами, на відміну від загального скептичного тону роману. Саме Ліна Костенко наважилася вголос сказати про ницості української державної політики, яка з 1991 року була побудована на пострадянських псевдоцінностях; саме Ліна Костенко стала апологетом нового європейського мислення. І події помаранчевої революції це ще раз підтвердили.

У 2011 р. журнал «Кореспондент» віддав Ліні Костенко 70 місце в рейтингу «ТОП-100 найвпливовіших українців». За версією видання «Фокус» письменниця і поетеса в 2012 р. зайняла 60 місце в списку «100 найвпливовіших жінок України» і 194 місце в рейтингу «200 найвпливовіших українців».

На останок, прекрасний вірш поетеси:

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Категорія: