Єлизавета Милорадович (Скоропадська). Меценатка української культури

Єлизавета Скоропадська народилася 14 січня 1832 року на Чернігівщині в селі Качанівка Борзнянського повіту (нині Ічнянського району). Її батько, Іван Скоропадський, представник знатного козацького роду, був освіченою і розумною людиною, шанував старовину та мистецтво, підтримував фінансово школи й гімназії. У Тростянці Іван Михайлович заснував унікальний парк, який і нині за своєю дивовижною красою не має рівних в Україні. 
Маєток Скоропадських вважався також і своєрідним культурним центром, де поміщики збиралися, дискутували й ділилися враженнями від літературних новинок. Постійними гостями Скоропадських були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби. 
Стіни маєтку прикрашали портрети козацьких гетьманів, полковників, старшин. Серед них і портрет гетьмана України Івана Мазепи, якому родина симпатизувала. 
У Тростянці виховувалась і Єлизавета Скоропадська (тут вона провела свої дитячі роки та ранню молодість). Сімнадцятирічною вийшла заміж за майже на тридцять років старшого графа Льва Григоровича Милорадовича. У своїх листа Єлизавета називала чоловіка «дідом». Подружжя було нещасливим. Сина Григорія, російського дипломата, стратили більшовики, а донька Олександра померла ще дитиною. 
Більшу частину свого життя Є.Милорадович присвятила громадській та освітянській праці. Ще наприкінці 50-х років ХІХ ст. вона вступає до культурно-освітнього товариства «Українська громада». Відтоді дім Єлизавети Іванівни «стає центром українства, а кожна українська акція знаходить в ній щедрого мецената й опікуна-покровителя», – пише видатний український історик Омелян Пріцак. 
У Полтаві, де жила Єлизавета Милорадович, її називали гетьманшею. Але не тільки тому, що її прадід Іван Скоропадський – гетьман України. Вона сама була особистістю. Опікувалася розвитком національної освіти, науки та культури, клопоталась перед владою про відкриття навчальних закладів. Про українську «самостійницю» писала у 1862 році французька газета «Independent Belge»: «В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…». 
У 1863 році після підписання Валуєвського циркуляра в Україні розпочинаються репресії, арешти й заслання. Чимало неприємностей за українські симпатії довелося зазнати і Єлизаветі Милорадович. 

Українські діячі, зрозумівши, що подальша праця в російській Україні неможлива, вирішують заснувати в Галиччині літературне товариство. Але для цього потрібні кошти. Олександр Кониський та колишній кирило-мефодієвець Дмитро Пильчиков звертаються за допомогою до Єлизавети Іванівни. Вона надає українським діячам значні кошти – 20 тисяч австрійських срібних крон – шалені на той час гроші. 
На ці кошти вдалося у Львові заснувати літературно-наукове Товариство імені Шевченка, завданням якого було «спомагати розвою руської (малоруської) словесності». На кошти Єлизавети також придбали друкарню для товариства, що дало змогу побачити світ українським часописам, зокрема «Записки», «Зоря», «Правда», «Діло». 
В історії товариства імені Шевченка видатна меценатка й донині займає почесне місце. 
Померла Єлизавета Милорадович-Скоропадська 14 лютого 1890 року в Полтаві, де й похована. Та українську патріотку пам'ятають і шанують.

Категорія: 
Автор: 
Сергій Черняков