ІГОР ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ: МЕТА ЛГБТ – ВСТАНОВЛЕННЯ ДИКТАТУРИ БРЕХНІ

Тема так званих “ЛГБТ” не перестає бути предметом суспільного обговорення. Причому інформаційні хвилі здіймають у першу чергу представники організацій, що сповідують гендерну ідеологію. Противники цієї ідеології поки що змушені лише “відбиватися”.

Про витоки гендерної ідеології, її суть та перспективи спротиву ми поговорили з філософом, сучасним націоналістичним публіцистом, членом Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова Ігорем Загребельним.

Націоналістам інколи дорікають, що вони звертають свою увагу на таку проблему як “ЛГБТ”. Аргументують це по-різному: від “Це не актуально під час війни” до “Яка вам справа, хто з ким спить?” Що можна відповісти на ці закиди?

Здається, під час ведення активних бойових дій націоналісти достатньо викладалися на фронті. Робили б це і зараз, якби не зрадницька політика Порошенка. Інша справа – націоналісти змушені відволікатися на інші проблеми. Пропаганда і впровадження гендерної ідеології – це одна з таких проблем. Цю проблему створюють не націоналісти, не Церкви і не інші здорові сили суспільства. Вони лише на неї реагують. Проблему створюють організації, які нав'язують державі і суспільству гендерну ідеологію. Ці організації добре фінансовані, мають підтримку з боку державних та наддержавних структур на Заході, а зараз ще й впливають на державну політику в Україні, зокрема на законотворення. Зараз ці організації надзвичайно активні. Крім того, сам режим Порошенка взяв курс на імплементацію в наше життя норм гендерної ідеології. Окрім внесення так званої “антидискримінаційної” поправки до Кодексу законів про працю, продовжує існувати небезпека того, що гендерна ідеологія буде закріплена на конституційному рівні.

Як бачимо, під час війни, під час кровопролитної війни, добре фінансовані збоченці часу не гаяли. Та й зараз не гають. Було б дивно, якби націоналісти, що є противниками цієї протиприродної ідеології, не реагували на такі виклики.

А що можна відповісти на інший закид “Яке вам діло до того, хто з ким спить?”

Цей закид суттєво зміщує предмет дискусії. Насправді, зараз на порядку денному не стоїть питання, що робити зі збоченцями — відновити кримінальну відповідальність, запровадити примусове лікування чи взагалі не звертати на них увагу. На порядку денному стоїть більш фундаментальне питання. На жаль, противники гендерної ідеології також дуже часто зміщують предмет дискусії, коли говорять просто про сімейні цінності. Справжня мета активістів “ЛГБТ” – встановлення диктатури брехні. Мова йде про нав'язування усьому суспільству радикально відмінних від традиційних уявлень не просто про людську сексуальність, але й про людську природу як таку. Мова не йде про те, як ставитися до збоченців сьогодні. Мова йде про те, чи зможуть наступні покоління залишатися людьми — статевими істотами, чоловіками і жінками. Чи вони будуть виховані в рамках радикальних виявів гендерної ідеології.

Поясніть детальніше. Багато хто не розуміє, що таке гендер і гендерна ідеологія.

Сам по собі гендер – це нейтральне, технічне поняття, котрим можна позначати соціокультурний і психологічний вимір людської статевості. Статевість існує і проявляється на різних рівнях: метафізичному, психологічному, фізіологічному, соціокультурному. Стать – це не лише наявність чоловічих або жінок статевих органів та інших фізіологічних ознак. Це ще й певний тип психіки, специфічний гносеологічний тип, особливості поведінки в суспільстві. Для позначення цієї психологічної і соціокультурної проекції статі можна використовувати поняття “гендер”. Зрозуміло, що наявності чоловічої біологічної статі буде відповідати чоловічий гендер, жіночої – жіночий. Це цілком логічно.

У таке логічне, природне розуміння гендеру автоматично вмонтована гетеросексуальна нормативність. Адже це природно, що людський індивід, який народився з чоловічими статевими ознаками, мислить як чоловік, усвідомлює себе чоловіком і відчуває потяг до жінки. Якщо він мислить себе жінкою або відчуває потяг до чоловіка, це свідчить про те, що він хворий. Так само хворий, як той, хто вважає себе жирафом або Наполеоном.

Гендерна ідеологія з цим не погоджується. Вона заперечує розуміння біологічної статі як чогось базового, того, що визначає сутність людини. З точки зору гендерної ідеології, неважливо, ким народилася людина – чоловіком чи жінкою. Мета прихильників гендерної ідеології – не просто нав'язати брехню, згідно з якою сексуальні збочення є такою ж самою “нормою”, як і гетеросексуальність, але й переконати людей у тому, що їхня біологічна стать нічого не значить, що вони, за великим рахунком, безстатеві істоти, які мають самостійно обрати собі гендер.

Але ж людина, будучи народженою чоловіком або жінкою, природним чином чином формується чоловіком або жінкою, з чоловічим або жіночим гендером.

Прихильникам гендерної ідеології ідеться не лише про теорію, але й про її втілення. Юридично оформлені “шлюби” між збоченнями – це лише перший етап встановлення диктатури брехні. Мета запровадження таких “шлюбів” – юридично закріпити брехню, зрівнявши природний союз чоловіка і жінки з протиприродним співжиттям збоченців. Для абсолютної більшості осіб, хворих на гомосексуалізм, ці “шлюби” неважливі. Пересічний содоміт протягом свого життя вступає в зносини з сотнями інших збоченців. Навіщо їм ці “шлюби”? Ці “шлюби” потрібні ідейним і добре оплачуваним активістам “ЛГБТ”, аби більш переконливо нав'язувати суспільству свою брехню. Усиновлення збоченцями дітей має те ж саме завдання – показати, що псевдородини збоченців нічим не відрізняються від нормальних родин.

За всім цим слідує наступний етап – гендерна ідеологія нав'язується підростаючому поколінню через систему освіти, передусім через дошкільні заклади та початкову школу. Там, де гендеристи опановують освітню галузь, виховний процес спирається на засаду безстатевості дитини. Згідно з цією засадою, хлопчика не можна виховувати як хлопчика, дівчинку – як дівчинку. Вони нібито мають самостійно обирати гендерну ідентичність. Але насправді вихователі не залишають дітям такого вибору. Адже за умов гендерно нейтрального виховання, попри численні проблеми, більшість дітей все одно тяжітиме до гендеру, який відповідатиме їхній статі. Тому часто дітям нав'язують невідповідну їм гендерну роль. Хлопчиків одягають у жіночий одяг, дають гратися дівчачими іграшками, привчають бути вразливими і пасивними. Натомість дівчаток виховують як хлопчиків. Поки що такі практики лише набирають обертів, але через певний час вони можуть стати загальнопоширеними. Повірити у це досить легко. Ще в 50-60ті роки минулого століття в багатьох країнах Заходу гомосексуалізм був кримінальним злочином. Зараз за ґрати можуть кинути вас, якщо ви не захочете видати свідоцтво про шлюб двом педерастам або ствердно відповісте на питання, чи є содомія гріхом.

Ви постійно говорите про гендерну ідеологію. З цього приводу є два питання. Чи завжди за середовищем “ЛГБТ” стоїть ця гендерна ідеологія? І як співвідносяться поняття “гендерна ідеологія” та “ідеологія лібералізму”?

Розпочну з другого питання. Коли говорять “гендерна ідеологія”, то під цим поняттям розуміють щось вужче за ідеологію в сенсі базових політичних ідеологій – лібералізму, комунізму, анархізму чи правих ідеологій. Гендерна ідеологія – це складова ідеології сучасного радикального лібералізму. Щодо першого питання, то одні організації “ЛГБТ” відстоюють радикальні гендеристські ідеї, інші – лише апелюють до гендерної ідеології як до інструменту легітимізації будь-яких збочень.

Яким є коріння гендерної ідеології?

Одним із джерел гендерної ідеології є марксизм. У спадщині Маркса та Енгельса ми можемо знайти ідею відмирання інституту сім’ї в процесі історичного розвитку. На знищення інституту сім’ї якраз і спрямовується гендерна ідеологія. Просто Маркс у тих же “Філософсько-економічних рукописах 1844 року” писав про необхідність усуспільнення жінок як один із кроків на шляху побудови комунізму, а нинішнім гендеристам ідеться не лише про знищення сім'ї як норми, але й про знищення такої традиційної нормативності як гетеросексуальність.

Зрозуміло, що гендерна ідеологія і рух за інтереси статевих збоченців вписується в загальну антитрадиційну і антирелігійну стратегію марксизму. Не дивно, що один із перших кроків російських більшовиків, коли вони захопили владу, це відміна кримінальної відповідальності за гомосексуалізм. Також не варто забувати, що ліві завжди шукали собі “униженных и оскорблённых”. Спочатку це був пролетаріат. Потім, коли в середині минулого століття пролетаріат як клас зник, для ліваків було надзвичайно важливо знайти нових “униженных и оскорблённых”. Ними стали, зокрема, і сексуальні збоченці. Сучасні рухи, що борються за інтереси “ЛГБТ” і впроваджують гендерну ідеологію, походять від “нових лівих” 60-70х років минулого століття.

Що стосується безпосередньо гендерної теорії, то тут вагоме місце займають ідеї Сімони де Бовуар. Бовуар була коханкою французького філософа Жана Поля Сартра і поділяла його екзистенціалістські погляди. Одна з центральних ідей Сартра – це первинність існування (екзистенції) щодо сутності (есенції). Тобто, на думку Сартра, не існує ніякої наперед визначеною людської сутності. Сутність людині надає лише її існування. З християнської точки зору це неприйнятна ідея, адже людина створена за Божим задумом. І, діючи всупереч Божим законам, вона ухиляється від власної сутності, іде шляхом хибного існування. Бовуар прийняла ідеї Сартра і перенесла їх у сферу своїх феміністичних зацікавлень. Вона доводила, що не існує ніякої жіночої сутності, що жінка – це той же чоловік, просто з іншою фізіологією. Жіночність, на її думку, це те, що нав’язує жінці суспільство. Таким чином вона заклала одну з основ гендерної теорії – думку, що гендерна роль не є чимось природним, що це всього лиш продукт соціокультурного конструювання.

Як ефективно протистояти “ЛГБТ-шникам”?

Найефективнішою силою у протистоянні цьому злу, на мою думку, залишаються націоналісти. Щоправда, націоналістам варто вдосконалювати методи боротьби. Наприклад, якщо говорити про силову протидію, можна зривати їхні акції, б'ючи їм морди, коли йде фото- і відеофіксація. А можна навідатися до організаторів напередодні проведення акції – так би мовити, надати “адресну допомогу” і переконати, що не варто такі акції проводити. Якщо надання “адресної допомоги” стане систематичним, то багато хто з лідерів “ЛГБТ” узагалі виїде з України. Навіщо їм втрачати здоров'я?

Інший важливий напрямок роботи націоналістів – це активізація інших здорових сил суспільства, здатних протистояти цьому злу, зокрема Церков. На превеликий жаль, Церкви залишаються занадто пасивними. Я не розумію, чому, коли голосували за поправку до трудового законодавства, під Верховною Радою не було принаймні декількох тисяч демонстрантів. Адже Церкви – це мільйони віруючих. Ієрархи Церков чинять нерозумно, коли не мобілізують ці мільйони для політичного протистояння із тим, що має відверто сатанинський характер.

Оскільки сьогодні за нав'язуванням українському суспільству ідеології “ЛГБТ” безпосередньо стоїть режим Порошенка, чому ієрархи Церков співпрацюють з цим режимом? Було гидко спостерігати, як уже після проведення в червні параду содомітів – а це проведення відбулося з одобрення Банкової – патріархи Святослав і Філарет брали участь у спільних заходах із Порошенком. Наприклад, під час святкування річниці хрещення України або під час відкриття пам’ятника митрополиту Шептицькому у Львові. Після всього, що сталося, Порошенко сміє називати себе християнином. Це неприпустимо! Ієрархи Церков мали б викривати таке лицемірство! І напередодні виборів закликати вірних не надати жодного голосу БПП.

Або ж візьмімо “Самопоміч” Садового. Багато депутатів від “Самопомочі” проголосувало за ту “антидискримінаційну” поправку. Львівське духовенство мало б зажадати адекватних пояснень від Садового. Якби він таких пояснень не надав, якби не вибачився, якби вжив конкретних заходів, необхідно було заборонити вірним голосувати за нього у другому турі.

Загалом же, достатньою мірою захистити українське суспільство від радикального лібералізму здатна лише перемога націоналістичної революції.