ЛЮБОВ ГАЙОВСЬКА "РУТА" ВОЇН ОУН-УПА

Любов Гайовська-Рута (9 травня 1923, Зарваниця – 24 січня 1954, біля Скнилова), письменницький псевдонім – Ольга Ілинська; підпільні псевдо – “Ольга”, “Рута” – референт пропаганди Львівського Крайового проводу ОУН, письменниця, журналістка, належить до когорти борці ОУН-УПА, імена і життєвий подвиг яких стали відомі широкому загалу недавно. Після дванадцяти років самовідданої підпільної боротьби вона загинула геройською смертю 28 січня 1954 року на околиці Львова разом зі своїми друзями і зв’язковою Іриною Забузькою.

Люба Гайовська прийшла на світ у 1923 році в українській національно-свідомій священницькій родині Онуфрія і Ярослави Гайовських. Походили вони з Тернопільщини: батько із села Озерин, а мати із сусіднього села. Гайовські виховали п'ятеро дітей: Ярослава, Богдана, Марту, Любу і Володимира. Богдан, Люба і Володимир згодом стали у ряди борців за волю і незалежність України.

Люба своє життя з революційним націоналістичним рухом пов'язала ще в юні роки, вступивши в 1938 році в ряди Юнацтва ОУН. Закінчивши у Львові другу українську гімназію, вона влаштувалася на роботу в Романівське лісництво, але дуже скоро, вже у 1942 році була змушена піти у підпілля: ледве втекла від гестапівських облавників, які її розшукували. Відтоді для неї почалося повне небезпек життя підпільника. Маючи нахил до журналістики пішла працювати у референтуру пропаганди: з 1945 року вона під псевдонімом “Рута”. На своєму шляху підпільниця зустрічала і обходила не одну смертельну небезпеку. На Святий Вечір у 1947 році Рута разом із повстанським лікарем Ватрою бойовиками охорони Вихором і Байраком завітала до батьківського дому. Їх несподівано оточили енкаведисти. Отцеві Гайовському чудом вдалося вивести з оточення повстанських гостей потаємним виходом. Цього ж року на Великдень група повстанців, серед яких була Рута, вступає в кривавий бій з енкаведистами в селі Ілеві. У тому бою полегло дев’ять підпільників. Тоді Руту було поранено, але схопити її енкаведисти не змогли. Вона довго лікувалася від ран, під час потаємних лікувань Руті допомагали декілька сільських дівчат, а саме Марія Оприск, Дарія Федак та Віра Бабійчак.

Про зустріч з Любою згадує і Левко Оприск. Одного дня, повертаючись із школи додому, він зустрів на дорозі молоду дівчину, яка попросила його провести з вантажем до одного господаря із села Устя. Запам’яталися Левкові тодішні слова, яка сказала Люба: “Хто волю любить в ряд ставай, книжки міняйте на гранати”. Завдання школяр виконав, лише потім дізнався, що це дочка о. Гайовського Рута, а вантаж зброя.

У Миколаївських теренах, де перебувала Рута, підпілля несло подальші втрати. Біля села Піски гине провідник СБ “Беркут” із друкаркою Марусею, дочкою священника із Оброшина.

Наближалася зима 1953–1954 рр. Підпільники переходили на таємні зимові бази. Мешканець села Басівки влаштував Руту і її охоронця на зимівлю в домі Ірини Забузької. Відтоді Ірина стала зв'язковою Люби.

28 січня 1954 року, на третій тиждень перебування Люби в Ірини Забузької, її сусід зрадник винюхав і доніс окупантам про місце знаходження підпільників. Кагебісти прийшли на Львівську кондитерську фабрику де працювала Ірина, забрали її і примусили вести її до своєї хати. Прийшовши на місце, Ірина відімкнула двері і увійшла миттю засунувши двері на засув. Чекістів у хату не пустила і попередила Руту та охоронця про оточення. Друзі вирішили не здаватися живими. З будунку донісся спів “Ще не вмерла України…” і постріли, що обірвали їхнє життя.

Люба Гайовська є головною героїнею п’єси Богдана Стельмаха “Чорна стріла”.

Джерело uk.wikipedia.org