ОЛЬГА БАСАРАБ – ВЗІРЕЦЬ НЕСКОРЕНОСТІ

“Пімстиш смерть Великих Лицарів”

12 лютого 1924 року після довготривалих виснажливих тортур польськими катами перестало битись палке серце щирої доньки України Ольги Басараб, яка залишається в наших серцях взірцем нескореності. Вона віддала своє життя з вірою в те, що її жертва не є даремною і нащадки будуть пам’ятати та продовжувати справу безсмертних лицарів Ідеї і Чину.

Ольга Басараб – громадська і політична діячка. Народилась 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині, в родині відомого громадського діяча о. Михайла і Савини (з дому Стрільбицької) Левицьких. Вона мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина.

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902 – 1909 р.р.) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві “Дністер”, Земельному іпотечному банку.

1914 року вийшла заміж за студента “Політехніки” Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство “Основа”. Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915-го року Дмитро загинув на італійському фронті в першому своєму бою.

Організатор 1 жіночої чоти УСС (Українських Січових Стрільців) у Львові. У 1918 – 1923 рр. О.Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги раненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що відзначена міжнародною організацією “Червоного Хреста”. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР (Української Народної Республіки) 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії “Союзу Українок” у Львові, активно співпрацювала з Українською Військовою Організацією, була зв’язковою полковника Євгена Коновальця.

Як член УВО О.Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. у квартиру, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою по вул. Виспянського (тепер – Вишенського), увірвалася польська поліція. Поліцаї виявили та вилучили в О.Басараб тексти зібраної розвідувальної інформації та заарештували обох жінок. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України й ув’язнили у тюрмі по вул. Яховича (нині – Ак. Кучера, 5 – тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).

Поліцаї здогадувалися, що вдалося заарештувати поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку вони не володіли. Тому допити були “інтенсивними”, простіше кажучи, із застосуванням тортур. Два останні відбулися 12 лютого в передобідній час і від 21.00 до 03.00. Уранці Ольгу знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери.

Найправдоподібнішою версією є катування О.Басараб слідчим Левом Кайданом; не стерпівши принижень, горда українка померла.

Завдяки агентам УВО в цій в’язниці не вдалося приховати факту смерті О.Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав “Союз українок” (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща С.Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в’язнів у польських в’язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла О.Басараб. Після огляду трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів’ян і кількасот поліцейських.

Слідство в справі загибелі О.Басараб невдовзі припинили “за відсутністю складу злочину”. Натомість могила О.Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об’єктом паломництва українців, а її ім’я окутане ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну.

Категорія: