ЖІНОЧА СІЧ ЧЕРНІГОВА ЗА УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ

9 червня, на свято Вознесіння, націоналістичний актив Чернігова та району став на захист інтересів Київського Патріархату. Свято, цього річ, виявилося не світлим і для активісток референтурного підрозділу ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери – “Жіноча Січ”. Чернігівський осередок ЖС, разом із побратимами із Правого Сектору, вирушив до Козельця, що на Чернігівщині, боротися з московськими попами – окупантами Сіверських земель та її славних церков. Питання боротьби Київського Патріархату з московським – залишається відкритим, на цій території, уже багато років (довготривала боротьба за Катеринську Церкву у Чернігові, під час якої гинули тризубівці), воно лише окреслюється все гострішими кутами та оточується все більш глибокими прірвами.

Сьогодні, коли точиться боротьба за кожен шматочок землі і за кожного свідомого українця, боляче було бачити земляків, які бігли за московськими попами, пропагуючи “силу московської церкви”. Патріотичні організації Чернігова були готові до фізичного протистояння. Наша земля – наша правда! Протистояння продовжувалося у словесних перепалках, полярності поглядів та вуличних розбірках між прихильниками ”спокою” та бунтарями у камуфляжі. На превеликий жаль, вихідці із СРСР (жителі містечка) назвали останніх «антихристами», а продажні проплачені ЗМІ оборону українських цінностей – охрестили (з легкої руки слуги божого, попа московії) проявами агресії та нападу на віруючих жінок з дітьми.

Біда у тому, що ті «антихристи», на Сході, віддають свої життя за цих “на божників”, але другі так і не зрозуміли своєї антиукраїнської позиції. Маленька петарда налякала їх більше, ніж гнів Божий, при всій їхній релігійності. І стала нагодою для недалеких журналістів роздути із того ледь не теракт під час молитви святих отців, що навертають наш люд грішний на шлях істинний.

Біда не тільки від розуму. Біда ще й за його відсутності. Протистояння – наш шлях до волі і шанс відвоювати те, що належить нам по праву.

Віра – це той фундамент і початок усього світлого, що народжується у душі Народу. Коли чобіт окупанта (нехай навіть у рясі) топче те святе і сокровенне, закладене і викохане предками, залишається лише одне – боротися. Боротьба – наш гарт. Україна, благословенна Богом, виборе своє майбутнє і свою світлу Українську Церкву. Наші діти не молитимуться богові окупанта, наші батьки не помиратимуть у розпачі, а ми не будемо мовчати, коли чіпають нашу святиню.

Українській Церкві Бути!

Інформаційний центр Чернігівщини