Ідеологічні праці

Майже тридцять п’ять років панування Москви на Україні* виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і між галичанами. Ідея Бога – провідна ідея цілої нашої історії – умирає в їх обмежених мозках. У найкращому випадку замикають вони Бога в церкві, а в суспільному житті християнські ідеї, на їх думку, не можуть відігравати якоїсь поважної ролі. Вони дуже журяться – у своїх програмах і писаннях, чи Україна має бути республіканська, демократична, тітовська, але мало їх обходить, чи має вона бути християнська?

Є одна річ, одне “щось”, без чого немає патріотизму. Цим “щось”, цією найважливішою силою є характер. Немає поняття більш всеохопного, ніж поняття “характер”; з ним, як з душею: хто скаже, що таке душа? Але подібно до того, як кожний з нас відрізнить мертвого від живого, так відрізнить і того, хто має характер, від того, хто замінює його фразою.

Нації, які борються за свою свободу, тепер не в моді. Вони порушують “мир” Об’єднаних Націй і турбують їх сумління. Тому то таких націй, як Еспанія і Україна, там намагаються не помічати. Інакше було тоді, коли Европа змагалася не з російською, а з французькою революцією. Поняття патріотизму тоді ще не було так спрофановане, як воно спрофановане тепер. Французький конвент або Наполеон не посідали такої кількости агентів у Европі, як їх тепер посідає Московський Комінформ. І Еспанія тоді не була, за свою любов до свободи, так проскрибована, як тепер.

З усіх ворожих собі ідей жадної не ненавиділа Росія так, як українську. Сміхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною; своїми білими та червоними арміями – під час революції; розкладом і провокацією – на вигнанню, щоб скінчити індивідуальним терором, якого жертвою впав на паризькім бруку б. голова Директорії і Головний Отаман військ УНР, Симон Петлюра.

На вступі не можу мислею не привітати і мою матір, і матерей моїх батьків, і довгий ряд їх попередниць, тих жіночих істот, що губляться в темряві віків. Тих жіночих істот, що без них кожен з нас не був би тим, ким він є і, може, буде.

Від славних майстрів, що різьбили статуї грецьких і римських богинь, через великих італійських малярів з їх мадоннами, через співця Беатріче, аж до свобідних жінок Ґотьє, Арцибашева, Льоренса, Пітіґрілі й сов’єтських письменників, великі і малі мистці все намагалися віддати в своїх творах той тип жінки, що відповідав би на питання: який є їх ідеал? Якою вони її бажали б бачити?

Підписатися на RSS - Ідеологічні праці